Офіційний сайт редакції газети "Зіньківщина "по - іншому"
м.Зіньків, вул.Воздвиженська,49 | тел:(05353) 3-10-93,
(099) 279-91-61. e-mail: zinkivinfo@i.ua

ДОЛІ НЕ ОБИРАЮТЬ...

ДОЛІ НЕ ОБИРАЮТЬ...

Нинішня політична ситуація на Україні вкрай складна, неоднозначна, насичена новими подіями, реальними, які інколи перебувають на грані законно – незаконно або правомірно чи злочинно. Присутність в нашому повсякденному житті вседозволеності, вседоступності, інфантильність теперішньої поліції спонукає деяких надсучасних «політтехнологів» творити дива, тобто анархія цвіте буйним цвітом. І це така напасть, з якою дуже складно боротися. Бо, як правило, всі дії таких лжепатріотів, лжеполітиків не можливо навіть правильно характеризувати, а про їх визначення – загалом мови немає.

Мені здається, в нашій країні загалом дуже слабка правова освіта, або інколи складається враження, що вона зовсім відсутня.Що таке демократія та демократичні засади побудови суспільства? Це вседозволеність? Це анархія? Коли кожен починає творити те, що приходить на думку. Коли кожен (не маючи на це законних підстав), починає уявляти з себе лідера, який все знає, все вміє і все може. Якщо таке трапляється – то життя переходить в стадію постійного протистояння діючої (законної) влади і нових сил, нагнітання громадської думки, спотворення дійсних обставин, перекручування і завідома неправдива інформатизація суспільства та інше. От цьогорічна політична Опішня – яскравий приклад такої штучно створеної, спровокованої політичної боротьби. І знову слово «боротьба» не зовсім точно передає характер взаємовідносин, який всі мали можливість спостерігати протягом січня – лютого. В Опішні зріло – зріло і визріло… Тільки не вистрілило, а саме визріло і знову ж таки само – собою розсмокталося. Хоча в зачинщиків було велике бажання, вселенська мрія – підняти в Опішні бунт і на хвилі громадського неспокою, громадського невдоволення змінити владу. Але одне діло говорити про це, намагатися організовуватися, а зовсім інше – повести за собою народ, простих людей. На що був розрахунок? Мабуть, в першу чергу на те, що діючий селищний голова – жінка. Тому в хід спершу пішли ті засоби і методи, які мали б образити мене, як жінку. А потім уже справа дійшла до моїх особистих та професійних якостей. З цим, звичайно, складніше. Паралельно також багато уваги було приділено питанню «розколихування» опішнян. До речі, саме тут все гарно складалося. Гучне виконання Закону України «Про декомунізацію» змусило багатьох українців прискіпливо пригадати свою історію, історію свого краю, історію свого народу і позбутися отих важких пут, які теліпалися на ногах молодої та незалежної України з часів проголошення незалежності. Якщо цікава моя думка, то я підтримую позицію, яку неодноразово висловлювала: створили незалежну державу, відновлюєте національну самосвідомість української нації, зразу ж зміцнюйте ідеологію, бо старі хвости будуть гальмувати і врешті – решт не буде збудоване гармонійне, україносвідоме суспільство, бо українськість викорінювалась вогнем і багнетом на наших землях, в душах наших батьків і дідів. Ось так сталося і в Опішні. Як і вся Україна, Опішня почала втілювати виконання Закону і наштовхнулася на велику проблему: з одного боку ми – свідомі українці, які люблять свою державу, мріють про її прекрасне і заможне майбутнє, а з іншого – це стосується уже штучно створеного міфу про значну дороговизну в переробці технічних паспортів та документації. До речі, протистояння штучно нагнітали місцеві активісти, які вбачили в одній справі ще і нагоду посмикати або ж і розхитати ті політичні реалії, які склалися в селищі. Через брак інформації, відсутність неоднозначності, чіткого визначення назв, які підлягали декомунізації, відсутність самого алгоритму дій органу місцевого самоврядування при виконанні даного Закону — діяти довелося у вкрай складних обставинах, шукати свій механізм виконання даного Закону. І у даному процесі виконання необхідно було врахувати багато об’єктивних причин: підстави для перейменування, думку і позицію громадян, які мешкають на даній вулиці чи провулку; загальноукраїнські тенденції і настрої та інше. Це велике напружене питання, до вирішення необхідно було йти виважено, оцінюючи кожну конкретну ситуацію, намічати декілька позитивних варіантів, а вибирати один правильний шлях.

До слова сказати, всі мої опо ненти на попередніх виборах у своїх передвиборчих агітаціях доклалися питання декомунізації в Опішні, шукали собі підтримки виборців і давали свої версії по перейменуванню. Тут свою роль зіграла ще одна риса характеру українців: віднайти тонку струну і довго на ній бринькати, при цьому затрати – мінімум, а шуму і ґвалту, хоч відбавляй. І в цьому омуті можливо спіймати все що завгодно. Наприклад, кандидат Кужим Олег запевнив своїх виборців – жителів вулиці Андрія Заливчого, що дана назва не підлягає декомунізації. І так на цьому зосередився, так зорієнтував людей, що вони навіть ніякого іншого варіанту і не обговорювали і не сприймали. Марним були спроби і намагання переконати, запевнити, довести, показати. Всі зусилля були марні – люди нікого і нічого не чули. Затято повторювали: «Андрій Заливчий не підлягає під декомунізацію». Автор цієї тези Олег Миколайович Кужим, житель цієї ж вулиці. Створив навколо себе групу ініціативних громадян, в яку ввійшли приватний підприємець та 2 пенсіонери і почали колотити жителів: постійні сходки, регулярні мітинги, висловлювання невдоволення. І так, як їм ніхто не заважав – то справа дійшла і до закликів, якими висловлювали своє негативне ставлення до процесу декомунізації, до посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідали за виконання даного Закону.

По інших вулицях і провулках було дуже багато обговорень, висловлювалися різні думки, багато пропозицій, консультацій, шукалися компроміси, встановлювалася істина – приймалося виважене рішення по назві, яка влаштувала б всіх. В цій клопіткій роботі в першу чергу враховувалися рекомендації Інституту національної пам’яті, робочої групи, створеної розпорядженням селищного голови із провідних науковців, істориків, мистецтвознавців селища, історія розвитку нашого регіону, а також те, що Опішня – старовинне козацьке містечко, яке має загальновизнаний статус – столиця українського гончарства, де жили, живуть і будуть жити і творити гончарі. Не скажу, що все було просто і легко. Все було по – різному. Жителі деяких вулиць, які підлягали під декомунізацію, запропонували варіант з добавлення імені до прізвища – Миколи Лисенко, Михайла Коцюбинського, Миколи Грицюти. На одній вулиці прибрали приставку і з Червоноармійської стала Армійською. Деякі історичні назви з’явилися на мапі Опішні – Скіфська, Прогонянська, Шкурпелівська. На мапі з’явилися прізвища відомих українців, уславлених гончарів – опішнян тощо. Приймаючи 19.02.16 своє розпорядження №3 я вважаю, що прийняла помірковане і виважене рішення. Так, це рішення стосується багатьох причетних, але воно є, воно (рішення) втілюється в життя і воно буде жити. Нова ідеологія поступально і безупинно рухається вперед. Питання однак і до сьогодні не зняті по тій – таки вулиці Заливчого – справа в суді: жителі оскаржують перейменування, мають свої доводи і зайняли позицію несприйняття і протистояння. Але Зіньківський районний суд врешті – решт винесе законне рішення і поставить крапку у даному спорі. В іншому суді – Полтавському окружному — розглядалася справа вже за позовом Опішнянської селищної ради до Полтавської ОДА по назві вулиць Партизанської та Мороховця. Суд, дослідивши всі матеріали справи, частково задовольнив позовну заяву: вулиця Партизанська залишилася, а вулиця Мороховця буде вулицею Петра Дорошенка. Особисто я таке рішення суду сприймаю позитивно: те що доводилося – довели, а де позиції були слабкі – то програли. Мене особисто в цій справі дивувала і дивує позиція депутатів селищної ради Миколи Різника та Володимира Кужима. Після оприлюднення розпорядження голови Полтавської ОДА Головка В.А. про нові назви опішнянських вулиць Партизанська – Василя Кричевського і Мороховця – Петра Дорошенка, саме вони ініціювали сесію селищної ради, де вже в рамках Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» перейменували вулиці до старих назв. До речі, Полтавська ОДА невідкладно в суді почала процес по оскарженню. І вже в суді, коли визначалися з учасниками справи, свідомо і Кужим і Різник зайняли позицію таких собі спостерігачів – треті особи, які не заявляють самостійних вимог. На моє запитання: «Чому ви так відходите в сторону, чому не проявляєте активності, наполегливості у відстоюванні інтересів своїх виборців?» — вони так і не дали відповіді. Моя версія – почекати — вирішили тому, що не знали, як піде, хто виграє справу… А потім як справа буде виграна – то говорити всім, що це саме вони це зробили, або якщо буде програна – то програє її саме Світлана Романівна, яка відстоювала інтереси опішнян і не змогла цього зробити.

На сьогодні рішення Полтавського окружного суду трактується з різних точок зору – Різник розписує своє бачення в багато виданих, а про Світлану Романівну слова не має. Я принагідно все – таки хочу сказати слова вдячності жителям вулиць Мороховця та Партизанської за те, що змогли фінансувати послуги адвоката. І велика саме позитивна роль тут і Кужима, і Різника. Що правда – то правда. А в іншому, на жаль, спасибі сказати не можу, бо ні за що.

Так от повернемося до визначення демократії, як процесу, терміну і засад – то це свобода, плюс необхідність, яку підсвідомо визначено в кожній особистості учасника суспільства. Іншими словами демократія – це свобода, але свобода в певних межах і межі ці визначені моральністю громадського суспільства. Тобто кожен повинен розуміти і чітко знати, що дозволено, а що неприпустимо ні при яких обставинах. І мені здається, що населення сприймає демократію, як реальну свободу без меж, без кордонів: всі можуть все собі дозволити. Але це невірно і неприпустимо ні в якому разі. Так не може суспільство довго проіснувати. Я також категорично проти тоталітаризму, монархії тощо. Це значно вузчі рамки в які верхівка (меншість) заганяє більшість – народ і утримує там всіма силовими методами.

Я багато раз вже говорила про те, що опішняни особлива нація із своїми принципами, зі своїм баченням світу, зі своїми примхами. Тому в любій справі всі рішення необхідно приймати виважено і свою думку висловлювати чітко і впевнено, а рішень не змінювати.

Тяжкі і не найкращі часи ми зараз переживаємо. Важко нічого не робити, а ще важче зробити, а потім ще і відповідати (чи не відповідати) на різного роду провокації.

Але і не таке переживали. І робили, і намагалися втілювати в життя вартісні проекти, і мріємо про краще, бо з цього і складається наше життя.

Всім бажаю віри в себе і в краще майбутнє нашої країни, для наших дітей.


Світлана МАММАДОВА, Опішнянський селищний голова.

393
Немає коментарів. Ваш буде першим!

красный зелёный голубой