Офіційний сайт редакції газети "Зіньківщина "по - іншому"
м.Зіньків, вул.Воздвиженська,49 | тел:(05353) 3-10-93,
(099) 279-91-61. e-mail: zinkivinfo@i.ua

Пішла назавжди, щоб залишитися…

Пішла назавжди, щоб залишитися…

23 червня 1987 року відійшла в інші світи опішненська гончарка, легенда українського гончаротворення Олександра Федорівна Селюченко. Вона була неперевершеним майстром глиняної іграшки, адже гончарство для неї було можливістю самовираження, основним джерелом радості й краси. Серед її доробку – безліч фігурок: розмаїті круторогі баранці, пташки з декоративними гребінцями й хвостиками-віялами, веселі коники, добрі левики, козлики й баранчики та багато інших тварин. Барині Олександри Селюченко – це різнохарактерні образи селянок, клопіткі господині, поважні міщанки тощо. Мисткиня брала сюжети з життя – залицяння, сватання, весілля, весільні свати, дівчата у вінках, колядники, матері-берегині… Усі вони наділені веселим характером, одягнені в традиційні костюми. Героїв майстриня здебільшого шукала в улюблених письменників-класиків, передусім у земляків – Івана Котляревського та Миколи Гоголя, які писали про рідний край. Гончарка завжди перебувала у творчому пошуку. Проста сіра глина стала для неї стимулом до життя, джерелом високого натхнення у творчості.

Сходження до мистецького олімпу розпочалося 1946 року, після Всеукраїнської виставки дитячої іграшки в Києві, де її вироби зайняли призове місце. Після цього вони помандрували по обласних, республіканських, міжнародних мистецьких виставках. Роботи Олександри Селюченко бачили в багатьох містах: Санкт-Петербурзі, Софії, Парижі, Брюсселі, Токіо, Нью-Йорку тощо. Їх неодноразово відзначали високими нагородами. Нині багато творів мисткині зберігаються в музеях і в приватних збірках різних країн. Подвижницьку працю художниці відзначено почесним званням «Заслужений майстер народної творчості УРСР». Вона була членом Спілки художників УРСР.

Задля збереження пам’яті про велику Мисткиню й популяризації її творчості на початку 1988 року був створений Меморіальний музей-садиба гончарки Олександри Селюченко. Його засновано в колишньому помешканні майстрині, яке, як і весь мистецький доробок, згідно із заповітом, було передано в дар українському народові в особі Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Уперше в Україні після смерті народного майстра в недоторканому вигляді було збережено дворище, надвірні будівлі, у тому числі горно, інтер’єр житла, предмети побуту й творчі роботи. Предмет гордощів фондової збірки Національного музею-заповідника українського гончарства – це 1064 глиняні твори, з них 250 – останні роботи мисткині – було випалено в її домашньому горні в ніч з 13 на 14 жовтня 1987 року (експонуються в Музеї-садибі). Гончарська книгозбірня України прийняла на зберігання особисту бібліотечку Гончарівни, яка налічує майже 300 видань (книги, журнали, каталоги, буклети тощо). Велику мистецьку й наукову вартість має особистий архів мисткині: листи, щоденники, спогади (222 одиниці збереження), фото (близько 800 штук), 296 аркушів декоративної мальовки, більшість якої виконано рукою Олександри Селюченко, а також понад 530 предметів повсякденного побуту, якими користувалася майстриня і які зберігаються в її будинку.

За ініціативи Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному 6 травня 2016 року були проведені заходи Урочистої академії на пошанування життя і творчості Олександри Селюченко. Знаковою подією стало відкриття глиняного погруддя опішненської гончарки на подвір’ї її будинку, нині – Меморіального музею-садиби. Образ талановитої мисткині втілив у монументальній роботі головний художник Музею-заповідника, заслужений працівник культури України Юрко Пошивайло. На Стіні Гончарної Слави України в Музеї мистецької родини Кричевських було відкрито меморіальну дошку, що увічнила в бронзі творчу постать Олександри Селюченко, автором якої є львівський скульптор Володимир Цісарик. Традиція пошанування видатних постатей українського гончарства, чиї долі переплелися з Опішним, – не лише данина історії національної культури, це – заповідання для прийдешніх, поклик берегти рідне коріння – основу буття Сьогодення й Майбутнього.

…Не злічити сторінок людського життя, сповненого всіма відтінками почуттів і переживань, – лише віддати належну пошану пам’яті Олександри Федорівни, що кожен день свого буття самовіддано плекала в глині генія творчої думки.

Ласкаво просимо відвідати Меморіальний музей-садибу гончарки Олександри Селюченко!


Наталя Ібрагімова,

завідувач Меморіального музею-садиби

гончарки Олександри Селюченко.


412
Немає коментарів. Ваш буде першим!

красный зелёный голубой